Як смутно у Львові без Тебе

Відбилось у вікнах захмарене небо і Львів посірів...

Йому, як без сонечка, сумно без Тебе

Сіренькі заклякли доми

і люди, мов тіні, між них сновигають

сумні і безбарвні
наріжні стірчать кораблі

І храми без свята і музики, зовсім похмурі, не бачать своєї краси

І зблідло надвечір яскраве творіння тезки твого видатного

 Стою на розпутті, не чути ні звука з глибин "Орієнту"...

І Лазар похмурий мовчазно стоїть...

Майнуло веселкою графіті нудне у затінку голих дерев...

Дзвіниця в оточенні псевдодерев облізлим кілком виглядає...

І так аж до Ринку, 
де з горя Твій Лев скам'янів,
Він скучів і також на Тебе чекає ...

І світло при ратушній брамі безбарвно-бездушне,
і люд десь подівся: ні блиску, ні сміху...

Я в Старому Місті по вулочках тихих повзу по бруківці, 
мов вітром гонимий осінній зів'ялий листок...

Вірменська старенька притихла дільниця.
де в темряві губиться хрест на дзвіниці

Де гомін "Монс-Піус"у стих осоружний

Над містом у небі вже барви світанку
Крокую на світло, йду геть від "Побожного банку"

До світла, крізь древнюю браму у завтрашній день

А день нагадає про квіти у Твоїх кольорах,
Про те, що у Львові весна, ...

... І про те, що все в цьому світі минає...

На превеликий жаль....